Встановлено, що переважна кількість хворих (73,8 %) перебувала у віці 30 - 49 років і найчастіше сечовод був травмований під час операцій з приводу фіброміоми матки (72,3 %) та її злоякісних пухлин (12,3 %). Розкрито лінійну залежність частоти ушкоджень органа від об'єму втручань. Проаналізовано лінійну залежність частоти ушкоджень органа від об'єму втручань, а за розширеній екстирпації матки з придатками їх питома вага становила 66,2 % і лише 1,5 % у разі лапароскопічних операцій, у 92,3 % випадків був травмований один сечовод, переважно за розв'язування та прошивання органа (45,9 %). Виявлено суттєву розбіжність між строками нанесення травми, появою симптомів і госпіталізацією, що свідчить про важкість ранньої діагностики та несвоєчасне лікування. Встановлено фактори ризику травмування сечоводу. Простежено результати хірургічного лікування даної категорії хворих і виявлено переваги та недоліки кожного виду втручання. На підставі оцінки ступеня морфологічних і морфометричних змін у стінці сечоводу та навколо сечовідній клітковині в різні строки після травми обгрунтовано та створено лікувально-діагностичні алгоритми, які дозволяють своєчасно діагностувати ятрогенне ушкодження сечоводу та визначити раціональний об'єм ліквальних заходів, доведено їх ефективність, що підтверджено одержаними у вірогідній більшості (61,5 %) добрими результатами, які полягають у відновленні функції органа та повній трудовій реабілітації, задовільні результати - у 27,7 % випадків. Визначено основні принципи профілактики ушкоджень сечоводу під час оперативних втручань, які стосуються як медичних, так і соціальних аспектів.

Проаналізовано результати лікування хворих у віці від 16-ти до 62-х років з ятрогенними пошкодженнями сечоводу в акушерсько-гінекологічній практиці. Хворим проведено лабораторні обстеження, екскреторну урографію, за необхідності - УЗД, КТ, радіоізотопну ренографію та сцинтіграфію нирок. Застосовано такі методи лікування: встановлення сечовідного стента, делігатуризація сечоводу, уретероуретероанастомоз, уритероцистоанастомоз, черезшкірна пункційна нефростомія.

Проанализированы результаты лечения больных в возрасте от 16-ти до 62-х лет с ятрогенными повреждениями мочеточника в акушерско-гинекологической практике. Больным проводились лабораторные обследования, экскреторная урография, при необходимости делали УЗИ, КТ, радиоизотопную ренографию и сцинтиграфию почек. Применялись следующие методы лечения: установление мочеточникового стента, делигатуризация мочеточника, уретероуретероанастомоз, уритероцистоанастомоз, чрескожная пункция и нефростомия.